«Не займай мене, осене, марно,
Бо близькою тобі я не стану»
Я ступаю у осінь легкою ходою,
Ставлю в глеки букети червоних жоржин.
Я до клена біжу, як колись молодою,
Він дарує мені листопаду бурштин.
Його листя плету у каштанові коси -
Жінка-осінь до мене сміється з дзеркал.
Щось лишилося в ній від весни. Чи здалося? -
Чи під сумнів взяла хризантемовий бал?
До вподоби мені ця пора золотиста
А недавно ж благала: – Мене не займай…
І шепочеться клен про любов падолистом,
І нагадує серцю минулий розмай.