(Пародія на "Пророк" Пушкіна)
Наш український схоче колись бог
Мене призвати - горе-атеїста,
Щоб десь на хмарах tеte а tеte удвох
Могли б ми сісти випити-поїсти.
Я розгублюся спершу (як і всі!)
Від здивування скочать вгору брови.
І "Отче наш" згадаю, і "Єсі
На небесі..." (А щоб він був здоровий!)
Собі подумаю: "Ото й кінець!
Ласкаво просять вже й мене до раю..."
Бог засміється щиро: "Молодець!
Але звиняй - думки твої читаю.
Розслабся, друже! Покуштуй нектар,
Небесну манну (трохи з грудочками),
А на десерт прийми уміння в дар,
Як почуття єднати із мізками:
Поетом будь! Живи ще (якийсь час),
Твори-пиши і не кажи нікому,
Що ти – пророк і майже один з нас,
Бо більше – дзуськи! - виберешся з коми."