Дрожащих струн течение,
Раздумье тихоклённое…
Вы - радости влечение,
И грусть моя зелёная!
Не нужно слов, к чему их шум.
А я пройду незримый.
Глаза закройте мне, прошу,
Ладошками своими.
Зелёно-птиц мелькнёт перо,
Опалит душу жарко.
Зелёно-юное ядро
Падёт ко мне подарком.
И будет новь… И в той нови
Сольются не напрасно
Зелёно-юный цвет крови
С моею – кровью красной.
І СМУТКУ МІЙ ЗЕЛЕНИЙ
Тремтлива струнна течія
І роздум тихокленний…
Зелена радосте моя
І смутку мій зелений!
А ви мовчить… А ви мовчить.
А я пройду незримий.
Мої ви очі затулить
Долоньками своїми.
Зелено-птиць майне перо,
Опалить душу щемну.
Зелене сонячне ядро
Летітиме на землю.
І буде тінь… І буде крок.
И в стрункості потоне
Зелено-юна ваша кров
И кров моя – червона.
(Станіслав Тельнюк. Опівнічне. –
Київ: Радянський письменник,
1972. – С.22)