Прийшла така пора - живеш,неначе в мушлі,
Куди не озирнись - густа облога, лють.
Нема війни,але...Але вбивають душі,
І вбивці - хрест, хрест, хрест - героями стають.
Як сходинки старі обвітреного ганку,
Скриплять людські літа - колеса мандрівні.
Щоднини п"ю до дна терпких світанків склянку,
До дна...Не дивлячись: а що на тому дні?..
Чи міт, чи скит, чи пліт - у спиненому плині,
Мінливі барви хвиль, застиглі в тінях кіл.
Навіщо я про це? Мій світ - волошки сині
І чорних вишень жар...І поклик вірних крил...
Але болить, пече та склянка, де насподі
Незрушна гущина - гадай по ній чи - ні...
Звідкіль же ця пора? Її нема в природі!
...Тому і п"ється злет світаючих огнів.