Дерев богині — золотаві
Дріади —
топлять голоси
В морозно-синявій отаві,
Спливають снами за ліси.
І прибуває день поволі,
А з ним усе-таки й страхи...
Та, наче дітки ясночолі,
Прощенно дивляться гріхи.
І вересневі тихі верби,
І мріння трепетних осик,
І жаль розлук в прозорім небі —
Ніщо не зірветься на крик.
Хіба ж оманливі ці світлі
Надії наші молоді?
...І лиш боривітер на вітрі
Стоїть —
як щука у воді...