***

літа маленькі діти.
ми загубились, загубились
у цьому столітті.
може вип’ємо ще по сто «літа»
на брудершафт? –
келихи стоять на столі.
ти посміхаєшся, закутана в шарф...

потяг «сонячне літо – холодна осінь»,
та з літом вже жодних відносин.
знаєш: інколи я так хочу крикнути «досить!
зупинить, будь ласка, цей дивний потяг!» –
ніхто не чує... ми проїжджаємо «жовтень»,
розум окутує спомин. про літо.
за вікном пропливає ще одне місто,
з жовтого неба падає листя.

кожного ранку – нові станції.
осінь танцює повільні жовті танці
під п’янке піано та хвилююче форте.
художниця-осінь малює офорти
відтінки червоні, забарвлення жовте.
ми проїжджаємо станцію «жовтень».
згадую наші літні ночі біля моря.
сліплять світлом очі світлофори.
п’янке піано. хвилююче форте.
замовкла музика. припинено танець.
за три хвилини виходити –
моя станція.

08.жовтень.2012