Я питиму теплу каву,
Хай хоч щось гріє там, всередині,
Хай розтопить холодну браму,
Що в мені тобою була зведена.
Я тепер нічого не їстиму,
Хай пустими будуть всі нутрощі,
Знаю, знову на стіни лізтиму,
А комусь розкажу що це пустощі.
Моя віра в Бога зовсім зникла,
Або стала іще кріпшою.
Просто я ще, мабуть, не звикла
Що настільки була тобі гіршою.
Просто я ще не все зрозуміла.
Чому люди не можуть любити
І від цього волосся збіліло,
Сивину неможливо вбити.
Як людей викидають безболісно,
Як людей залишають мертвими,
І від цього хіба стає смішно?
Коли долі стають нестерпними...