Мені так самотньо. Не вистачає друга та напевне чогось в собі.
Я ридаю, коли допускаю до себе подібні думки, тихенько в пітьмі.
Я так хочу стати твоїм світлячком. Чи може це уява моя тебе жадає?
Я знаю точно, любий, колись давно-давно все так і було як вісні.
Я втратила була свій розум світлий. Яка любов, які гарячі в тебе руки !
А ти як і раніше такий чужий, не мій, її. Пробач мене колись ти ясним ранком.
І за любов, ненависть, сум, пристрасть і сльози мої вічні. Мені так соромно.
Зараз в повній самоті я так хочу до тебе. Навіщо ці обмани?
Моє сердечко вже давно в твої долонях гріється в теплі.
Ось такі почуття колись оточили мене. Велика брама через яку було важко пройти.
Якщо цікаво, то я й досі ходжу кругами шукаючи вихід із тьми.
А ти як завжди чужий, не мій, її. А що ж залишилось мені?
Гора сподівань, мрій, надій, солодких спогадів і ран, але я сита.
Дякую тобі.