і все таки мої очі відкриваються для тебе щоранку
кави ти не вживаєш. руки готують чай
і здавалось що ми звикли один до одного змалку
як птахи у мільйонах зграй
ми проростали мов близькопосаджені саджанці
обіймали гілками свої молоді плоди
гойдались на хвилях в маленькій чиїйсь філіжанці
щоразу просивши долити сюди води
і все таки відкривались щоранку фіранки
зривались птахи із дерев подивитись на світ
я кохала ці світлі й застуджені ранки
й тихий скрип придорожних твоїх воріт
ми шепотіли так щоб не чули сусіди
посміхались один до одного раз по раз
танули на долонях своїх мов холодні криги
у бездонності й щирості наших фраз
і все таки відкривались нові простори
шалені гриви в повітрі творили новий пейзаж
я тобі говорила, що люблю море
ти шепотів про гори, й збирав багаж
так ми летіли щоранку новою дорогою
руки тремтіли від вражень твоїх й моїх
ти був босоніж і я босоногою
переступивши новий поріг.