Серце мліє від кохання,
Яке несе мене в заслання.
Вітер стрімко піднімає.
Ноги від землі відриває.
Вітер сильний так подув.
Про минуле я уже забув.
Мене захопила ось ця мить.
Якою хочеться мені так жить.
Яка натхненням наповняє.
Серце радістю заповняє.
Як приємно мені так летіти.
Здається що усе можу зуміти.
Я лечу ось так над лугами.
Торкаючись хмар ногами.
А ті хмаринки такі прекрасні.
У низу люди якісь нещасні.
Я їм радість свою дарую.
Нічого більше не мудрую.
Я тепло любові в світ несу.
У цій любові зараз і живу.
Дощем теплим землю омию.
Сум людський в мить розвію.
Вже я лечу вище хмар та неба.
Дивлюся у кого яка потреба.
У кого потреба у коханні.
А хто живе уже в зітханні.
Я ж лечу в своє заслання.
У те, де щире те кохання.
Лечу подалі від Землі.
Де люди ходять сумні.
Лечу, щоб повернутись знову.
І нове життя взяти за основу.
Ось у космос вже піднявся.
Йому привітно посміхався.
І зірочки вистроїли мені путь.
Як важко його мені забудь.
Лечу по тому путі я.
Зі мною коханої душа.
Я її лишень зараз помітив.
Як ж я раніше її не замітив?
Ми разом летимо у те заслання.
Яке називається словом кохання.
Мимо нас минають зірочки.
То щасливих людей діточки.
Сузір’я за сузір’ям ми минаємо.
Радості усьому ми бажаємо.
Ось так ми вже летіли пару літ.
За нами тягнувся приємний слід.
На горизонті з’явився новий світ.
Приємний від нього йшов цвіт.
Ми побачили ось ту країну чудес.
Яка наповнена радістю до небес.
Нам усі там так щиро зраділи.
Що ми ледь, разом не зомліли.
Набравшись там ми позитиву.
Почали малювати і свою картину.
Ми світ новий почали будувати.
Усе у ньому по своєму називати.
І прекрасний світ в нас вийшов.
Та чомусь сум на нас найшов.
Ми ж тут здається лише одну мить.
І наше серце так сильно вже тремтить.
Ні, то не сум взяв на нас напав.
Я просто землю нашу ту згадав.
Ту землю з якої ми полетіли.
І в заслання прилетіли.
Я шлях захотів показати іншим.
Шлях до цього безмежного забуття.
Такого прекрасного цього заслання.
Щоб усі разом у світах раділи.
Щоб від сну усіх ми розбудили.
І ми з тобою разом знову.
Взяли ось цю уже основу.
Та почали творити всесвіт новий.
Який буде вже такий здоровий.
В якому буде місце всім.
Я тебе ж кохана зрозумів.
Як ти мене вже розумієш.
Лише одна таке ти вмієш.
З Господом ми єдиним цілим стали.
Ми ж з тобою так багато вже пізнали.
Ось так ми троє узялися вже.
Будувати у світі щось нове.
Щось таке, що буде вічно жити.
Що буде кожен лиш творити.
Що кожен буде радість в світ нести.
І край наш рідний яскраво так цвісти.
Ось так коханням ми творили.
І всі у світі цьому так раділи.
Хоч ми не перші пішли у те заслання.
Яке часто люди зовуть: «Кохання».
Та ми перші людей від сну пробудили.
Ми щастя побудувати враз зуміли.