Невпинно творить час канву нового дня
на полотні, яке життя моє зіткало,
готує гронам сподівань нове вбрання,
разки забутих мрій відроджує помалу.
Прийдешній день зростає в щирих молитвах,
в нім перший сніг додолу хилить пізні квіти,
і, від чужих очей прихована в словах,
живе любов, теплом не вистиглим зігріта.
Коли пригасить вечір сонячну свічу
і таємниче затамує подих тиша,
я одному тобі про все прошепочу
вустами серця в ненаписаному вірші.