Увійшла…
Поклала на пуфик руде пальто…
Оглянула цікавим поглядом вітальню…
Вловила мій погляд і посміхнулась. Такою дивно-ніжною, солодкою усмішкою… Підійшла і поцілувала, пригорнула до себе й цьомнула в лобик (для неї я назавжди залишусь малою бешкетницею, яку вона ганяла по двору, коли та не слухалась). З хвилину застигли у цій німій позі. Донька і Мати... Та ні, Матуся! Рідна. Моя. Моя…
Пам’ятаю, ще була зовсім малою, один бешкетник поцілив у мене здоровенною каменюкою, влучив ледь не в самісіньке око… Так от тоді Матуся була в Москві (я саме мала йти до школи, а грошей, як завжди, під розрахунок, от вона й вирушила на заробітки), і що мене дивовижно вразило, це те, що за тисячу кілометрів вона відчула, що мені боляче… Налякана, знервована, вона зателефонувала бабусі і одразу ж запитала як я. Хіба можливо?
Сіла… Рахуватиме гроші. Вона в мене і директор, і бухгалтер, і продавець… Як білочка… Працьовита… А опісля заповнюватиме звіти: для пенсійного фонду та податкової (їх вона найбільше не любить, бо ж там нахабні працівники та й керівництво… ).
Потому піде пити каву. Закурить… Підійде до столу й візьме чашку з набору, посміхнеться, то ж я подарувала їй на день народження колись давно ці чашки і блюдця, а вона їх все береже. Берегиня…
Відчинить дверцята на масандру, або й зовсім вижене з кухні – турбується за моє здоров’я. Турботлива…
Присяде на тапчанчик і полетить думками кудись далеко-далеко, ніби в інші світи, туди, де спокійно… Їй так не вистачає простого спокою і відпочинку. Постійна метушня так натомлює її дивовижно карі оченята. І лише зараз, сидячи на цьому крихітному старому тапчанчику, укутавшись у картату ковдру, вона відпочиває… І, напевне, думає про те, як закінчити будівництво будинку; довчити доньку; допомогти старенькій бабусі; коли б відвезти кішку до ветлікарні (бо ж вона біднесенька геть схудла невідомо чому); сплатити кредит і, напевне, придбати щось на осінь (щось новеньке, бо ті гарненькі чобітки, що вона купила 5 років тому, чомусь зовсім розлізлись).
В такі хвилини вона любить бути зі мною. Планувати щось на майбутнє, вірити у кращу долю і вдихати прохолодний подих ночі разом. Вона мене любить…
А потім, коли ніч зовсім вже оволодіє околицями, загасить цигарку і рушить додому. Прийме душ і, натомлена за день, ляже спати.
Їй снитиметься спокій. Довго-довго їй снитиметься спокій.
А завтра вона прокинеться і поїде працювати. А коли ввечері вона ляже спати, їй знову насниться спокій і щастя…
Бо вона – щаслива. У неї є Я!
А у мене… У мене найкраща на світі Мама.
Я не заслуговую на Таку Маму…