Він стискав її тремтячі долоні… Стискав все дужче, все уважніше прислухався до ритму її серця… Ще живого, ледь чутного серця… Вона холола… Вона дивилася на нього своїми дивно-мигдалевими очима… В них було щось трепетно-мелодійне… Щось шовково-ніжне…
Спокій…
То був спокій… Безнадійний, непримиренний спокій… Ненависний ним, коханий нею… Він увійшов крізь навстіж розчинені двері і сів навколішки біля її ніг. Торкнувся легким дотиком пальців її тіла, холодного… окутаного дрімотою і любов’ю. Тонким помахом вій вона відчула його присутність. Це був спокій. Вічність і безмежність. Сльози і сміх. Життя і …
Вічність…
Це була вічність…