* * *
Мій сивий славію — банальне
Одухотворення світів,
Негордовите, неблагальне...
А нам —
не до таких скарбів.
Дивись —
якийсь Грицько Нечеса
Бреде з транзистором в руці, —
Чи не банальніше?
Аж плеса
Небесні щуляться в ріці.
І вітерець космічний віє,
І новомодні верзуни
На палях сохнуть...
Соловію,
Вславляй Творця, не обмини
Й чумні серця, —
нехай заплачуть.
Ні Катерини ж, ні Грицька,
А от життя — виття собаче
І за пороги не втіка.
Бо там же спить сердюк впівока,
Орда по вибалку повзе,
Там ніч, як млість,
як смерть, глибока,
Там віру сумнів не гризе!
І ті скарби нам не даються —
Ідуть у глиб,
на спід віків.
І знову з нас лихі сміються
Під гуркіт битих черепків...