Самотня вісь крокує по живому,
Обмерзлі пальці просять теплоти.
Я подумки вві сні п"ю чай з лимоном,
Згадавши паростки далекої весни.
Незграба-втома підкрадається помітно,
Немає більше волі почуттям.
Я, не зігрівшись, падаю з повітря
В примарливу безодню забуття.
Та надто пізно, вже брехня заволоділа
Моїм пригніченим життям.
Благанням грішним правди просить
Моя покарана душа.