(Розповідь бабусі. Українською )
Нам пращури розповідали,
Як в селах люди вимирали,
Як повзали змучені діти,
Голодні, не в змозі сидіти.
Звичайно, це було давно,
Ми бачили голод в кіно...
Бабуся прищурила очі-вуглинки,
Плили перед нею жахливі картинки:
Сестричка ділить останній сухарик -
Чекає на нього голодний братик...
Та тут "виконавець" до неї підбіг -
Схватив та розгнівано кинув до ніг,
Розтоптав... ще забрав сухофрукти,
Мовляв, що штраф потрібно платити,
Адже батько не все ще віддав -
"Про п'ять колосків" нагадав...
Народ вимирав...А бабусині руки
Ще й нині тремтять від жаху та муки...
Земля, що усіх годувала,
Селян потихенько ховала...
Йшов голод страшною ходою,
Село, полонивши бідою.
Останню худобу забрали,
Нічого щоб не сховали!
З лободи люди юшку варили,
А за жменьку крупи ще й побили!
Колосків не можна зібрати,
У розпачі билася мати...
Це впроваджене було завдання,
Над терпінням народним знущання!
Нащадки повинні знати,
Чому мусили довго мовчати...
Ці факти визнано в світі,
Джерела правди відкриті...
У вікнах запалимо свічку,
Зайдемо тихо в капличку,
В молитві голови схилемо,
Журбу сльозою омиємо.
-----------------------------------------------
Закон «про п'ять колосків», або як його ще називають просто «Колоски», — це народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору.
Законом «про п'ять колосків» фактично людям було заборонено їсти. Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування.
На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб. Зокрема, карали дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу, особливо тих, хто намагався зібрати хоть жменьку колосків після збору врожаю.
У 1988 році Конгрес США, а в 1989 році — Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 років актом геноциду проти української нації.
В Україні четверта субота листопада визнана Днем пам'яті жертв голодомору. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».