...там, де довіра - як місток до віри,
там, де не треба масок, латок, лат,
лаштунків, обладунків, недомовок,
де «так» - це «так», а «ні» - сумні вогні
на полустанку втраченої долі...
там білий дім, там глиняна долівка,
поволі сум бере пастушу сумку,
бреде по травах і пастушить сон;
вікно відкрите – сад у нього дише,
ряба корівка тоне у туманах,
не вийти, ні зайти у ті краї,
де білий цвіт, та ще біліші груди,
де білий світ такий іще зелений,
де місяця окраєць розкришився,
як бублик у долоні малюка…
така дотульна безпритульна ніч,
така роса, що льолю хоч викручуй,
такий гіркий полин, що ти вже сивий,
такі солодкі вишні, що любов.