На цвинтар звозили бричками,
І закопали як тварюк,
Дух неприкаяний віками
Блукати буде, як байстрюк...
Спитати хоче свою Неньку
"За що покинула тоді?"
Чи не болить її серденько,
Бо ж не завадила біді...
Чому земля не розступилась,
Не стала прірвою катам,
Чому погано так молилась,
Тепер вклоняєшся свічкам...
В країні знов панує голод,
Духовний голод всіх накрив,
Скував серця і душі холод,
Не для того нас Бог створив...
Ми не відмолимо віками ,
Той страшний гріх, Цей Геноцид :
Торгуємо дітьми, кістками
...бодай собі мир остогид...
Маля вбиваємо в утробі,
Безсмертя хоче грішний люд...
Нащо створили День жалоби?
Чекати скільки нам іуд?
Минуле в нас... я не цураюсь,
Прошу всіх Господи прости,
Ідучи шляхом спотикаюсь,
Але шаную всі хрести...
Шаную пам'ять, маю Бога,
У серці маю і молюсь,
Тяжкий в країні час, дорога,
Але цього я не боюсь...
Боюсь коли не розуміють,
Дає минуле спробу, шанс,
Хай День Жалоби, як Надія,
Що не повториться цей жах...
Ще маю Віру в Україну,
Як вірив наш Кобзар Тарас,
І в Пісню вірю солов'їну,
Хай об'єднає день цей нас!
П.В.М. 27.11.2012г.