як сiмнадцять миттeвостей
Ганна Осадко
...Сонце плямами на спориші,
денний сон солодкий, як мед із дідової пасіки,
бджоли гудуть наморені, скоро злива,
у світі твоєму тихішає, ніби струна натягується,
кіт приносить знадвору запахи вітру на смугастій шубі,
вмощується біля тебе_ малого, зачіпає лапкою: "уставай!"
Наганяю кота: йди собі, волохатий, мишкуй на полі;
руку кладу на чоло – сонне_аж_золоте,
Рай твій дитинячий розмальовую кольоровими олівцями спогадів:
пам»ятаєш? Машина була червона, а небо – синє,
слів тоді було небагато, та всі – головні:
«дай», «люблю», «мама», «хочу», «не буду»...
Бо все, що важливе,- насправді таке просте,
як у дитинстві,
коли немає ні «вчора», ні «завтра»,
а життя – то довічне «сьогодні» –
довге-довге,
як сімнадцять миттєвостей...
© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №112112710950
Ганна Осадко.
Семнадцать мгновений.
Глеб Ходорковский
Пятнами солнце на спорышах
сладок дневной сон, как мёд с дедовой пасеки,
пчёлы устало гудят, скоро будет гроза,
и мир твой стихает, натягиваясь, как струна,
запахи ветра принёс кот со двора на полосатой шубе
примостился возле тебя, малыш, лапкой цепляет «вставай!»
Прогоняю кота: уходи мохнатый, мышкуй себе в поле;
Руку кладу на лоб — сонный, аж золотой,
твой детский рай разрисую цветными карандашами
воспоминаний :
помнишь? Машина была красной, а небо — синим,
слов тогда было немного и все — главные:
«дай», «люблю», «мама», «хочу», «не буду»...
ибо всё самое важное — по сути такое простое,
как в детстве,
в котором нет ни «вчера», ни «завтра»,
а жизнь — это вечное «сегодня»,
длинное-длинное,
как семнадцать мгновений...
27.11.2012