Обернись і затримайся на хвилиночку
задивляйся мені услід
оглядайся мені у сни
на хвилиночку
Я провернусь колись назад
За годиночку
На хвилиночку
Розказати тобі про сни
********
Залиши мене тут до весни
Я чекатиму вічність за рогом
Я постою тут біля дороги
І нашепчу для тебе сни
Залиши мене про всяк випадок
Знаєш скільки довкруг доріг?
Ти і шляху додому знайти б не зміг,
Якби я тебе не покликала.
Залиши мене хоч напамять
Я не забуду ніколи снів
Ну а може ти б теж зумів –
Тільки люди цього не знають.
Залиши мене до весни
Я нашепчу для тебе сни
Щоб ми знов до весни дочекали.
Бо дощ з бруківки вимив всю весну
Чого б тоді її давно не було?
Чому ти знов сьогодні не заснув?
Хіба тому що знов шукав весну.
Весна була недавно ще за рогом
Вона до нас поверенться невдовзі
Вона не так тікала, не на довго
Її сліди ще видно на порозі.
Потяг поверне тебе на землю
провідник скаже київ
провідник скаже що посадка за пять хвилин
доведеться ноги спустити з полиці
і відчути під ними землю
Що ти відчуватимеш в ті моменти
коли я повернусь ненадовго
Але так – що падатимуть комети
але так, щоби голова йшла обертом
Цілуйте мені руки
хто як не я вертатиме вас додому
Хто як не я цінуватиме ваші очі
Хто ще зміг би знову стерпіти розлуки
Натомість – цілуйте мені руки
Цілуйте мої повіки
Як хтось скаже – слова – круки,
А я скажу – ви мені повірите.
Це місто також можна було б спалити
якби тут було менше ніжності
менше вічності
щоб розчинятися
Щоб їх пити
Я вам ніколи не скажу про те, як ви, однією своєю присутністю, змушували мене трепетати.
Вам точно не варто знати як багато ви значите для мене. Я ніколи не розповім про те, як ви вмієте надихати, про те, що після кожної зустрічі з вами, я потім маю натхнення жити, маю натхнення творити своє життя.
Моє життя ніколи не дорівняється вашому, та, все ж, кожного разу після зустірчі з вами, я отримую свій необхідний жмуток почуттів, хвилювань, запхів, які потім дають мені життя.
Я ніколи вам не скажу, ви б не хотіли знати, що ваші непевні спроби знайти собі місце, спонукають мене також боротися.
Я ніколи не скажу, що ви для мене означаєте щастя. Ви напевно знаєте, що відчуття щастя зникне, немов примара, як тільки здаватиметься, що його піймано.
Бо ваше щастя – така ж як і моє. Це відчуття життя.
як можна відчувати життя, коли вже нема про що думати, коли не спиться?
Коли немає чому зірватись і їхати світ за очі.
коли немає про що шкодувати
Тому я вам нічого і не скажу.
Може емма вам також нічого не скаже
Я кисень, той, що ти його вдихав.
Я поруч, але ти мене не зловиш.
Шукай, а як дійдеш до переправ,
Не загубись і поверни праворуч.
Я всюди є, та ти мене шукав.
Я всюди є, де тільки є любов.
Будеш чекати і шукати знов.
Чекай на мене там, де є любов.
Почуй мене! Я тайна! Вірно – тайна.
Шукай мене посеред людних площ.
Шукай мене. Я тиха, ніжна, чайна.
Шукай. Бо я ж не перетну цей дощ.
***
Сонце трапилося під вечір,
Ти ще до цього утік додому.
Вигадав собі втому,
Вітер в плечі -
Не перешкода мені малому.
Ми вирушили на сонце вранці –
Воно трапилося під вечір.
На мить завмерло
І гайда за горизонт,
Пускаючи тіні-химери в танці.
А ти біля мене ховатимеш очі,
бо тепер я буду сонце.
А твоїи очам буде боляче,
Бо будуть звиклі до темряви,
а я – сонце.
А ви також чекали, виглядали на карнавали.
Коли розпашілі від спеки і кохання панянки
Вигинали спинки, сміялися й танцювали,
Допиваючи один одного на світанку.
***
Коли нам забракне слів
- в діло підуть і руки
Коли нам забракне слів
в діло підуть гармати
от би ще ти зумів
міцно мене тримати
Имбирный чай
Чай из имбиря обладает тонизирующим свойством, он возвращает ясность мысли и, благодаря этому, особенно показан людям интеллектуального труда и творческих профессий.
Корень имбиря способствует разжижению крови, поэтому многие восточные врачи считают, что имбирь относится к средствам профилактики опухолей.
Также имбирный чай помогает пищеварению и очень благотворно влияет на цвет кожи.
Горячий имбирный чай с лимоном – это одно из самых лучших средств для профилактики простуды.
Ингредиенты:
- 1 л воды
- 3 ст. л. мелко натертого имбиря (или порезанного ломтиками),
- 3 ст. л. меда
- щепотка молотого черного перца
- 1 лимон или апельсин
- нарубленные листья мяты (по желанию)
Приготовление:
В закипевшую воду бросаем натертый имбирь. Когда он пару минут покипит, тщательно процеживаем в чашку. Затем добавляем перец, лимон (апельсин), мяту и мед. Подаем горячим!
Осінь була кайфовою. Вона стояла на пальчиках.
Осінь була кайфовою. Вона теж була осінь, але вінок їй заважав. Вона була осінь, а він називав її мавкою.
Вона була кайфовою. Він зняв вінок. Вінок йому заважав. Напевно, він зняв би не тільки вінок.
Він цілував її довго. Він завжди цілував так, ніби це було востаннє. Її ніхто крім нього, так не цілував. Можливо вона почувалася п’ятикласницею від того, як тремтіли коліна. Але про це не думала. Ні про що не думала. Це не вперше, але напевно востаннє. В цьому весь кайф.
Вона повела його за собою. Поміж стомлених ліхтарів, випитих чашок кави і викурених цигарок. Поміж цигарок не викурених, бо вона таки не курила. Вона вела його за собою. Вела до дерев’яного балкона над дорогою – притулку всіх місцевих ельфів і її тимчасового притулку. Вона вже приводила сюди іншого, поїла його м’ятним чаєм і своїми марними слізками, але вона не могла зараз цього згадати.
Десь унизу палахкотів вогонь, десь у місті залишилися ліхтарі. Він не хотів іти дивитися на вогонь, ой хлопчику, а вона ж уся – вогонь. Вона стихія, вона осінь. А в ньому також був вогонь. Вони могли спалити це місто, але спалювали один одного, спалювали до тла, спалювали до крові. Кров потім була розмазана по їх обличчях.
А в неї довго по тому боліли губи, в неї довго по тому тремтіли руки. Чари розвіювались і стихала музика, а губи боліли ще довго. Чари розвіялися раптово і біда попелюшки не в тому, що час іти до сковорідок, а в тому – що йти від принца. Кому потрібні її сковорідки? Усім, бачте, осені хочеться, волосся хочеться, посмішок хочеться. А в неї скоро самі сковорідки й залишаться.
Він же ніколи не залишається. Йому все це також було в кайф, але він не залишався.
М’ята і полуниці. Або дешевий алкоголь, що його навіть не пити, але мати для атмосферності.
4 лучших рецепта зимнего чая.
Когда на улице с каждым днем становится холоднее, тебя согреет чашка ароматного горячего чая. А вот каким будет этот чай – выбирай по вкусу.
1. Имбирный чай
Чай из имбиря обладает тонизирующим свойством, он возвращает ясность мысли и, благодаря этому, особенно показан людям интеллектуального труда и творческих профессий.
Корень имбиря способствует разжижению крови, поэтому многие восточные врачи считают, что имбирь относится к средствам профилактики опухолей.
Также имбирный чай помогает пищеварению и очень благотворно влияет на цвет кожи.
Горячий имбирный чай с лимоном – это одно из самых лучших средств для профилактики простуды.
Ингредиенты:
- 1 л воды
- 3 ст. л. мелко натертого имбиря (или порезанного ломтиками),
- 3 ст. л. меда
- щепотка молотого черного перца
- 1 лимон или апельсин
- нарубленные листья мяты (по желанию)
Приготовление:
В закипевшую воду бросаем натертый имбирь. Когда он пару минут покипит, тщательно процеживаем в чашку. Затем добавляем перец, лимон (апельсин), мяту и мед. Подаем горячим!
2. Облепиховый чай
Облепиха – это кладезь витаминов. В ней вдвое больше полезного витамина С, чем в цитрусовых, и вдвое больше витамина Е, чем в пшеничном масле. Есть в облепихе и другие витамины, а также антиоксиданты и полиненасыщенные жирные кислоты, отвечающие за здоровый и молодой вид кожи.
Чай из облепихи и меда – это лучший антидепрессант. Это доказали ученые, а мы подтверждаем. Также облепиха обладает сильным противовоспалительным действием. А еще это очень-очень вкусно!
Ингредиенты:
- 150 г облепихи
- 2 ст. л. чёрного чая
- 2 ст. л. мёда
- 500 мл воды
Приготовление:
Ягоды облепихи хорошо промой, 2/3 части подави ложкой в пюре. В чайник положи облепиховое пюре, оставшиеся ягоды и чёрный чай. Залейте всё кипятком, укутайте и дай настояться 10-15 минут. Готовый чай разлейте через ситечко, добавив мёд по вкусу. Можете готовить этот напиток без добавления черного чая.
3. Марокканский мятный чай с корицей
Мятный чай – это универсальный напиток. Его можно пить как холодным, так и горячим. Утром он придает бодрости, в обед прибавит сил и поможет с пищеварением, а вечером идеально расслабит. Попробуй приготовить марокканский мятный чай, это тоже очень вкусно.
Ингредиенты:
- 1-2 палочки корицы
- 4 веточки гвоздики
- цедра апельсина
- цедра лимона или лайма
- сушеный имбирь (3 ломтика)
- 1 лайм
- 1-2 кусочка коричневого сахара
- пучок мяты
- 3 ч.л. черного листового чая
- 500 мл воды
Приготовление:
Срежь с апельсина и лимона цедру, нарежь соломкой, мяту помни в руке или ступкой прямо в чайничке. В чайник отправь 2 палочки корицы, добавь гвоздику, цедру апельсина и лимона, порезанный лимон или лайм, имбирь, 2 кусочка коричневого сахара, мяту, 3 чайные ложки чая и залей кипятком.
4. Чай из шиповника с медом
Плоды шиповника богаты витамином С и дубильными веществами, очень благоприятно влияющими на пищеварение. Этот чай помогает снизить избыточный холестерин в организме. Такой состав чая из плодов шиповника делает его отличным средством для поддержания иммунитета.
Ингредиенты:
- 20 г плодов шиповника
- 15 г меда
- 5 г лимонного сока
- 200 мл воды
Приготовление:
Сушеные плоды шиповника измельчи, залей кипятком, вари 10 минут в эмалированной посуде при закрытой крышке, затем дай ему настояться 10 минут. Отвар процеди. Добавь мед, лимонный сок.
Жменя м’яти і залити кип’ятком, полінувавшись взяти навіть заварник. І ложкою вибирати листя з чашки.
Якби зараз було б літо, я закривала б тебе від сонця, сидячи перед тобою на колінах. І ти брав би пасма мого волосся і дивився б крізь них на сонце. Моє рудувате і вигоріле на сонці волосся, покручене і звите неслухняними хвильками, ти таки любив. І світло десь з-за моєї спини особливо яскраво відбивалося у твоїх майже чорних очах. А тоді я б тебе цілувала.
Якби було літо, я будила б тебе о шостій ранку, набирала б повний наплічник яблук і ми йшли б за місто. Ми ходили б далеко і лазили б по каньйоні, а потім, знесилені, падали б на траву. Ми кохалися б десь під сонцем, а в мене по всьому тілу з’являлись веснянки і по них ти всю зиму згадував би літо. Якось, можливо, ти поставив собі за мету поцілувати кожну веснянку, але нам ніколи не вистачало терпіння. А о півночі я поверталась до дому, залазила в ліжко і засинала б швидше, ніж встигала про щось подумати.
Якби було літо я носила б у термосі м’ятний чай. І коли вечоріло, ми лежали б десь далеко і рахували б зірки. І ті зірки потім завжди пахли би м’ятою.
Якось ти точно мав на меті цілувати кожну веснянку, але нам не вистачило літа.
Я тут зорію. Потім, на світанку,
Зібравши повні жмені зір,
Я буду йти до тебе, я що ранку
Отак ходила. Хоч – не вір.
Звідки в тебе, панночко, такі очі?
Нащо тобі, ластівко, така дикість?
Думаєш як краще? Роби як схочеш!
Лиш дивися, пташко, щоб не стомитись.
Коли ми тільки прокидалися, хтось уже встигав надіслати кілька ранкових повідомлень і допити вино. Ми прокидалися, і пили на кухні каву, слухаючи мелодії вудстока. Спершу ми довго лежали, обіймаючись, боялися зруйнувати цю ранкову ідилію. Потім я вставала, скидала чиюсь футболку, в якій планувала спати й надалі, а ти сидів, сонний, спостерігаючи. Віталік варив мені і Вані каву. Я знайшла горнятко з нашим несмачним передсвітанковим чаєм. Так, мамо, цієї ночі ми пили на кухні чай.
Потискування рук. Легкі обійми.
Доторки долоней.
Друзів так визначають своїми.
Ніби кажучи: я слухаю, я з тобою.
Так забирають якусь межу.
Зрозуміло і так природно.
От тільки що я кажу,
Торкаючись губами до родимок?
Коли повітря отак густішає,
Коли повітря стає тягуче
І ти вдихаєш його так гучно
І ти вдихаєш його поспішно
А ви ходили б, о четвертій ранку,
Зимовий, зимний куштувати дощ?
І випити по краплі до останку,
Бо замість сліз же краще пити дощ.
А ми пішли, до нитки промокали,
Замерзли руці і намокли ніжки.
Щоб потім, вранці, із ковточком кави,
Побачити звідкіль береться ніжність.
***
Маленькі киці каву питимуть з молоком,
Маленькі киці зовсім не будуть проти
Щоб їх ловили. Та лізтимуть на вікно
Відкривати кватирки і створювати протяг.
Киці напевно знають, де їхній дім,
Киці їх змінюють надто часто. Втім,
Ти тут. А хтось уже минув.
Він вечорами, десь між ребер,
ще може нагадать про себе.
А він хіба насправді був?
***
Вечорами зводити з розуму,
При світанках палити прозу.
напевно ми вже й не зможемо,
стримувати тут грози.
І знов ховалися по кав’ярнях,
Пропускаючи цілі дні.
О, ми зовсім не були марні,
поки були одні.
***
Маленькі іскорки, що що миті,
Або загаснуть, або зростуть.
Ти прийдеш знову, ти будеш тут.
Привіт, ми можемо щось спалити.
Віриш, вони всі колись пройдуть,
А нас не зможуть уже згасити.
***
Розчинятись в тобі і в нОчі.
Розчинятись в містах і сні.
А чого ти іще захочеш,
Прокидаючись навесні?
І хіба ж ти іще заплачеш,
Прокидаючись з свого сну?
А ти, сонечко, ще побачиш,
А ти знайдеш свою весну?
***
Не бійся закрити очі, я завтра тебе не втрачу.
Ми матимемо рОки і кілька ночей на здачу.
Ми будем ще довго-
***
А твоя родимка на плечі.
Як мені колись хотілося
Торкатися її губами.
Твоя родимка на фотографії
така ж спокуслива.
Тепла осіння ніжність пахне корицею і тобою.
І твоїм вишневим чаєм.
Вогонь і ми. І жовтень десь за нами.
І я лишилась би десь там навік.
Ловила б тільки зрідка телеграми
Та іскорки десь з-під твоїх повік.
Далеко, десь між зорями і містами.
І так, щоб дням втрачати лік…
Ловити ніжність цю губами,
Осінню ніжність з-під повік.
Настрій - дощ. Настрій – сіль.
Настрій – як я до тебе хочу.
Де це ти, хлопчику, брав той хміль,
Що аж до нині зволожує очі?
***
А для коханки – американо,
Зваблива кава, і з молоком.
Все для коханки-американки,
Щоб не тікала отак що ранку,
Щоб залишалась на каву знов.
***
И временами, когда до дрожи,
Когда есть дело до кончиков ресниц,
Я забываю о тех, кто тоже
И о создателях тех границ.
Возможно он мне сейчас поможет
Своїми чувствами с падать ниц.
***
А він собі сміявся і гадки не мав,
Куди я від нього що разу бігала.
А в нього теж була куча справ.
А я йому, ну, також не вірила.
Та ну зовсім тобі не шкода,
пригадалося просто.
Ти б тоді не пішов.
Ти тоді не лишив би мене,
Таку ніжну, таку хорошу,
Ти ж також колись мене
Це колись мине?
***
Осінь була кайфовою,
Мареннями мережана
Осінь була раптовою,
Осінь була безмежною.
***
У мене були кеди, не пуанти,
Та я все танцювала, танцювала.
Вони моїм морям робили дамби,
Та я все не зважала, не зважала.
Вони забрали в мене навіть осінь.
І певно, що ніхто вже не побачить
Яке п’янке було моє волосся
І скільки різних було в мені значень
***
Я вмирала настільки повільно!
Я до крові кусала губи.
Може вересень мене згубить?
Обирати уже не вільно.
Я з тобою настільки вмирала!
Ти так мені губки закушував,
ми ж нічого уже не змушені.
І я знала що обирала.
Я так сильно вмирала що разу!
Ліхтарі уже загорались.
Сонечко, я ж не награлась!
Як же це – ми і не разом?
***
Це не я того літа стояла і слухала вітер.
Це не я у волоссі носила ті ніжні квіти.
Це не я там ревіла під шум прибою.
Це не в цьому житті. Це було не з тобою.
І не ти не давав мені спати ночами.
І усе що було – ставалось не з нами.
Це не ти прикрашав мені квітами коси.
Боже, а з ким же це все відбулося?
***
Я сказала бы ей обнимать тебя чаще.
А меня обнимает город.
Только он ведь совсем пропащий –
Он кидает мне листя в ворот.
Я сказала би ей убирать сигареты.
И ты бы снова писал стихи.
А мы с городом тоже бываем роздеты,
А ми снова совсем не тихи.
***
что твоїм глазам до его миндальных?
Он даже когда-то лучше писал стихи.
Он так же верил, что ничего не случайно
И в нем бушевала каждая из стихий.
…
и тога глаза открывали кусочок тайны.
Он в тебе. Ты – как он. это верно, что все случайно.
***
Котись. Ко всем чертям и со своею рыжей
Я проживу уж как ни будь сама. И пусть.
Мы ведь и врозь с тобой нормально дышим.
Но ты мне оставляєш эту грусть.
А сколько я стихов тебе писала!
Достаточно. Я рыжей оставляю
все рифмы. И глаза твои, их было мало!
Не оставляй мне грусть. Я же прощаю.
***
И можно уже начинать курить,
Но лучше пока, подбирая строчки,
И рисуя руки, продОлжить жить.
И до темной ночки,
И до первых упавших звезд
Собирать по кирпичику, ставить точки -
Строить мост.
***
Осень – горька.
Синевой розливается в душах.
И несется, и мчится. Куда? Оставайся пока.
Ты уже не поешь? Так хотя бы послушай
Твоя осень – горька.
Ты река,
розливайся на суше.
Море – в лужах.
Твоя осень теперь
растворяется в этих морях.Хочеш – не верь.
Разрозится туманом и вспомнится стужей.
А море?
море уже простужено.
***
И да. Я помню как ты мурлыкал.
От счастья. И немножечко от меня.
Можно уйти, со стоном, с криком,
И взяв с собою чуть-чуть огня.
Не по-английски хочу, прощаясь.
Чтоб с поцелуями напоследок.
И запивать сигареты чаем,
И каждый вечер идти по следу.
***
Меланхолія цього серпня
Не смертельна і навіть стерпна.
Ми по-трошки з тобою терпнем
***
И если я не усну, если не заскучаю,
Может, вернем весну. я же всегда прощаю.
***
Вдох. Мы замираем. И больше уже не дышим.
Мы ведь уже не играем. Ты со своею рыжей.
То что казалось раем – стало обычной крышей.
Ты знашь, как я скучаю. Прости – и уходишь к рыжей.
***
Ти милуйся собі, тільки в воду не лізь.
Тут недавно ще душі ходили босими.
Це ж не ми розливали тут море сліз.
Просто немає без сліз – і осені.
Нам було не до плачу на цих берегах.
Тож зі своїм ниттям ти сюди не ходи.
Щоб лишити лиш смак, на губах, на руках,
безтурботності й солі з морської води.
***
А осінь не вміє приходити без печалі.
В ній тепер лиш тонути,
А не хочеш – відчалюй.
Тут нам осені не минути.
Так не буває: осінь – і не втрачати.
***
И влюбляться в мальчика, как с картинки,
И пол жизни отдать за его ресницы.
Он придет на час, посдувай пилинки,
И уйдет. Прощай. может потом приснится.
Вдихаючи літо, на мить пригуби і мене.
Коли проминули часи, коли ми могли мліти?
Я щиро не вірила, що пристрасть колись мине.
Надто рано. Ще ж не закінчилось літо.
Як закінчиться літо, не буде уже мене.
Так минають роки, так виростають діти.
***
Моє кохане сірооке чортеня
Ти не як всі, ти не із тих коханців
Так, як нам тоді було не до спання,
Так нам тепер зостались тільки танці;
***
Девочка и мальчик, играющий на гитаре.
Они часто играют, лучше бы целовали.
Они вечно уходят - что-то бы оставляли.
Лучше бы оставались, пока в ударе.
Они вечно проходят, а я все считаю числа.
Я ведь нынче не вмоде, и скучноваты мысли.
Я из тех., кто проходит, снова куда-то мчится.
Ты же – одет по погоде. ты остаешся чистым.
***
Поцілунки були зі смаком бісквітів
І твоїх позичених дешевих цигарок.
Ми кохали під блюз чи рок,
і ти ніколи не дарував мені квітів)
Ми зростали разом. Ми були сід і ненсі=)
ми були один одному залишками тепла.
Ти казав, що нам не дожити до пенсії –
якщо сильно горіти – то можна згоріти до тла.
Час минає. я як завжди тебе люблю.
Ти далеко. Дзвониш мені вечорами.
В твоїй квартирі все ще лунає блюз.
твоя квартира зайнята вже не нами.
***
Пристрасть із присмаком чаю –
Не настільки уже й буденно.
та я все ще без тебе скучаю,
за чаєм, під бітлз, щоденно.
***
Неудавшееся гребанное лето.
В нем вкус твоїх губ
И чувств моих нежных букеты.
Мальчик, зачем ты так груб?
***
Зіграємо? Над прірвою, у житі?
А хто буде нас ловити, ловить що миті?
Зіграємо! Бо ми ж уже розбиті.
Бо не усі уміють так любити.
Ми знаємо - всі невеселі миті
Не варті наших ні кохань, ні чарів.
І світ усе ж не зможе нас зловити,
А очі все ж залишаться печальні.
То ми зіграємо, нам нічого втрачати…
***
Не треба дуже поспішати, прошу.
Я ж так люблю, коли тремтять коліна.
Ну ти ж, як схочеш, то такий хороший!
Моя ж любов, як і була, незмінна.
Ти надто швидко подолав бар’єри.
Така дрібничка? Знаєш, не для мене.
***
Ще відколи носила бантики
І ночами читала про Тома Сойєра,
Я хотіла кохати такого романтика,
І отримати власну історію.
І ти тепер тут, зі мною, так близько,
Зі своїми складними віршами.
Я люблю тебе. Та все було надто низько,
Щоб ми зовсім вже стали іншими.
***
Може ми діти,
ми просто наслухались бітлів,
Ми все ще милі і світлі,
лиш навчились від поглядів мліти.
Ми все ще кохаємо ніжно,
І ніби що разу вперше.
І знову ніщо не завершуєм.
Навіщо тікати поспішно?
Клоуз йор айз енд ай кіс ю.
І не відпущу тебе, звісно.
***
Хай всі дороги ведуть у Рим, а твої до мене.
***
Привіт, я ж тебе пам’ятаю, яке ти хлопча!
привіт, ну звідки я знаю, хто все це почав?
Ну от зустрічаються люди, прощаються,
І не залишають сліду. А в нас чомусь не скінчається.
ривіт. та й навіщо, за що от тебе кохати?
Я тут завжди беру вище, можеш мене не звати.
Та ти ж не пам’ятаєш, правда? тому і знову.
Я може була б і рада, та лиш розмову)
***
Смійтеся! Я знов перебираю кучерики) Смійтеся…
Знаєте, цього хлопчика хочеться поставити на репіт
І не спиняти. Він же навіть коли сумує – світиться.
А я сподіваюся якийсь йому залишити слід)
Ваню! Клаво. Ну ви все ж..
Запитай колись у трав
чого знову серце просить.
Час, що сльози витирав,
Вже забув про нашу осінь.
***
Вони були аматори-актори
І кожен з них зіграв свій власний фарс.
Я їм казала: не на моїй території.
Я ж бо її плекала не для вас.
Вони були самі собі актори,
Але коли з’являлись глядачі.
Ставали душі щирі і просторі
І викликали сміх або плачі…
Вони як грали – то на все життя.
А тут же головне не втратить міру,
Бо вже не відшукаєш вороття,
Коли життя ти проміняв на ліру.
***
От підпалюєш ти цигарку,
а думається все більше.
Чи усе воно того варте?
Тільки якщо потім писати вірші.
такі наші медитації і ці скелі
задаровують і я потрошки
починаю проводити паралелі.
Це ж я вигадала що ти хороший.
А ти складний, справді.
А мені страшенно цікаво
І хочеться авантюр.
А я можу варити для тебе каву
ВанькО, твої вірші пропахли пивом.
ВанькО! Так ти ж знаєш, у чому диво)
***
А думаєте не зможу? Усі ваші вірші
І складності характеру нескладні.
А давайте почнем брати вище,
Якимись буденними стали дні.
***
Був день як день, та дощ співав веснянки,
У них були весняні свіжі чари,
Їх так любили слухати панянки.
Що поряд і життя не помічали
***
Те самые песни о главном, на местном
И кофе не стало в два раза вкуснее.
Мне в этом апреле становится тесно
И дождь к понедельнику уже не успеет.
***
Пролітали над морем чайки,
і вони, як хотіли, літали.
Я забула тобі прокричати,
що ми також могли б, якби знали.
Пролітали над морем чайки
І як тішились своїй волі.
Тільки очі були печальні:
У них крила, та нас тут двоє.
***
Кажеш зіниці? Та що тобі до моїх зіниць!
Я можу постійно тримати тебе за руку,
Та я ніколи не скажу тобі повернись.
Ти мав по-новому мені стати другом…
Я буду слухати розмови про твоїх насть,
блукаючи містом в нічній імлі.
Задовольнивши списки своїх пристрасть
я, на диво, все ще ходитиму по землі.
***
А він кохав! А він був п’яний!
Він часто дамам говорив віршами.
Який він був нестримний, до нестями.
Чи залишали сірі очі шрами?
Як часто вигинали спинки юнки.
Які хоч не ловили, та втрачали:
Він залишав по собі лиш малюнки
І акварелі світлої печалі.
Він хоч старий - не час відпочивати.
Ще пахне фарбою в його майстерні.
Там інколи бувають ще дівчата.
Його кохання досі ефемерне
***
Ти чуєш? Ми переживем ще й цю печаль.
А вже думала, що тебе відкрила.
Я любила тебе романтичним хлопчам.
То навіщо тобі здалися крила?
Ти і так літав! О, як ти літав!
Твої мрії сплітали дивне мереживо,
та ніхто не бачив. І ти не знав
ти шукав свободи за її межами.
***
А ти скажеш «в той листопад..»
А пам’ятаєш як падали зорі?
***
Я живу на повну, а в душі якась порожнеча,
Я ту саму пісню сьогодні почула і не заплакала.
Мені, як ніколи, стіни здавлюють плечі,
Та життя вимірюється тільки числами-знаками.
І я думаю, що знайду когось схожого на тебе,
Він, безумовно, буде романтиком, як і ти.
Може він буде моїм повітрям, світлом, небом,
А я крок за кроком, боязко, буду до нього йти.
У нас із ним буде повно спогадів, фотографій,
Банальних романтичних традицій. І між іншим,
Я і далі писатиму вірші, а виходять якісь епітафії.
Бо шукатиму в ньому тебе – я ніколи не стану іншою.
***
А може такий вірний Морфей
Заколисує зараз маленьких фей?
Я, напевно, велика й невірна,
У мене ночами світяться вікна.
З ким ти спиш по вівторках, Морфей?
Ти мав би мене обіймати.
Та тобі найпрекрасніші з фей
Тонкі губи будуть цілувати.
***
Лиш я. І ніч. І ми ще поблукаєм.
У темряві видніше далечінь.
Світа? Я ж ніч не відпускаю!
Вона мені лишає тільки тінь.
Лиш тінь і плинний післясмак,
Це майже як зника кохання.
Світає…світиться сяк-так.
Ніч обійме мене востаннє.
***
Яку весну мені пообіцяли!
З весняним таненням я і сама збиралася розтаяти.
А їм – слова, а в мене сон забрало.
А потім дУмки будуть душу краяти.
***
Мої присвітанкові медитації
З альбером і ароматами м’яти.
Чи вимагатимуть на небі квитанції?
Я навіть постіль не встигла зім’яти.
Мої ліричні розчинені ночі,
А я ніколи не скажу йому прости.
А хтось колись мені сни напророчив,
Я хочу в коси їх заплести.
***
Так, як розтікаються мої акварелі,
або збігає кава. Ти просто мене пригрів,
А я вперше в житті відчиняю двері,
А мої моря вже виходять із берегів.
А я таяла, хоч навіть сніг іще не розтаяв.
***
Хочеться всім вам і кожному прокричати
Зберігайте паролі. Залишайтесь зі мною.
Люди, я страшенно боюся когось втрачати.
То не треба. Ким я буду без вас зимою?
Що я буду без вас? Що буду робити,
Що буду читати, слухати, або їсти?
А по п’ятницях вечорами плакати\нити?
Чи не порожнім стане це місто?
***
Не губіться, чуєте? Не тікайте.
А я за вас молитимусь вечорами.
Ми потрошки всі розтікаємось.
Де ті люди, що колись були нами?
***
Я слова твої неважливі збираю жмутами.
Складаю в коробочки, шухляди, конверти.
Розглядаю смУтками, довгими вечорами.
А твої слова колись були відвертими?
***
Вони ніколи не знають що й казати.
Люди, які були звичайними перехожими.
Було «Привіт. Як мене звати?
Знаєш, ми просто виявилися схожими.
В моїй шафі заховані схожі скелети.
Я можу книжечку позичити/потримати.»
До них приходиш, коли вже не ясно хто ти, де ти.
Тричі стукаєш і вічне «Як мене звати?»
Вони можуть, коли сильно треба, тебе обійняти.
Вони інколи також рахують комети.
А потім зникають, хочуть чогось шукати.
А ти збираєш їхні портрети.
***
Хочеш – розважайся до ранку, просипай пари,
Або вставай о шостій, відчиняй віконечко,
Розбуди дівчину – кажеш, що обіймаєш гітару?
Давай я розкажу тобі казочку, сонечко.
***
А ти збираєшся дожити до весни.
Ти інколи жуєш таблетки від застуди,
А від ромашки перестануть снитись сни,
А від самотності вже не рятують люди.
***
Мрійникам мріяти,
А ми спалюємо мости.
А ми змушуємо повірити,
А потім благаємо «відпусти».
Зустрічають світанки романтики:
Слово в казочку заплести
І зав’язати Дюймовочці бантики…
Ми відчалюємо. Прости.
***
А якщо вже так,
то може з мене вийде гарна дружина і мама?
А я, чуєте, вмію готувати заварні тістечка.
Будуть серіали, скатертина з квіткАми,
вазони, і хтось постійно проситиме їсточки.
Буде математика, уроки, щоденники,
Собаку можна буде назвати Рексом,
І гроші на нову курточку ми знайдемо,
Чого нам ще треба? так, і щотижневого сексу.
А з часом набридне вже навіть чогось чекати,
отак живеш, а згодом не знаєш хто ти.
Буду гарна дружина і мама? Чекайте!
А може я оберу горизонти?
3.02.12
***
А на сніданок були Андрухович і кава,
А я не знала куди себе подіти.
Я себе таку як могла лиш плекала,
Та я просто так не здатна сидіти.
А на сніданок були спогади з тобою. Такі
приторні, вони залишали терпкий післясмак.
А я не можу позбутися тих, що гіркі,
А я й солодкі готова віддати за так.
А на сніданок якісь мої почуття,
Приглушені смаком ванільного цукру.
Такий мій ранок не потребує твого співчуття.
Хоча.. пам’ятаєш, ти давав мені руку?..
***
Заходь до мене. Заходь коли безсоння,
Заходь на фільм, на секс, на чай,
У мене є фіалки на балконі,
В них вічка кольору твоїх очей.
Приходь, бо в мене є велика порожнеча.
Приходь у снах або в осінніх ароматах.
Ти є, не мій, ти є, здається, недалечко.
А я тебе шукатиму у натовпі.
***
Мене захоплюють ці дахи, мости.
Останнім часом хочеться до вершин. Вище!
Але кажуть, як досягнути найвищої висоти
Боляче падати. Що з того? Тут вітер свище,
Тут чутно ритми. Я тут сміюся!
Так, як сміялася б від твоїх кохань.
Чуєш, а я ніскілечки не боюся:
Тут недалеко до неба – а може і до бажань?
***
А можна зірватися й полетіти!
бо кажуть, стрибнути так просто.
Ми ненормальні і якісь неправильні діти.
Ми отак стоїмо і рахуємо зорі з мосту.
Ми цілком адекватні діти з сумними очима.
Нам часто не вистачає простору.
В нас, здається, весь світ за плечима,
І трохи кохання, абстрактного і відносного.
***
І наступає тихий легкий світанок,
І свій танок завершують мої внутрішні ритми.
Кудись подівся плинний п’янкий серпанок.
Але тут ніколи ніхто не спить. Ми
Навчились ходити у темряві чи пітьмі,
А на небі рахуватимуть кожен прокол.
Ми живем! Не рахуєм цілунки, вірші чи дні,
Спішимо. І в серця рок-н-рол.
Ми не чекаємо, доки настане світанок.
Кохаєм сповна, кохаєм так сильно як можем!
Ми не вірим у те, що доведеться завершити тАнок.
Ми не хочемо вірити в це. Нащо, Боже?
***
Мій день сьогодні якийсь неправильний:
Минуле прислало мені тебе, як бандероль.
Я блукала містом і не змогла захлиснутися кавою.
Світ спонтанний, та я вивчила свою роль.
А спогади нині мали ще тоншу талію.
Вони душили мене своїми кістлявими пальчиками.
А я безсовісно ховалася за сценарієм.
А люди байдуже ходили туди-сюди. Бач, які ми?
***
Так і живу, пишу свої вірші,
вигадую собі нові бажання.
Чекай, побудь зі мною, не спіши,
Ми маєм ще багато часу до світання.
Ми маємо ще океани наших снів.
Я заварю нам по великій чашці чаю.
У нас є трохи віршів, тихих слів
Про те, як я люблю і як скучаю.
***
Це місто, тут живуть митці. Ви чули?
Тут будують кам’яні мури. А люди
Живуть і сплять зі своїм минулим.
Якщо прислухатися, можна почути, хоч як і всюди,
Несказані рядки про кохання і звуки,
Що линуть тихо, дзвінко і чисто.
Я часто їх слухаю і заламую руки –
Я могла їх вплітати у своє намисто.
***
Чи я тоді щось відчувала? Ні, зовсім.
Мене це зовсім не хвилювало,
А в твоїх очах з’явилася просинь.
А я ж ніколи, як ти, не кохала.
***
І я варила б тобі найсмачнішу каву.
Може, намотувала б на пальці кучерики
Твої/мої. І посміхалась ласкаво.
І ми могли б по п’ятницях разом вечеряти.
***
Мандрівник, що у літньому капелюшку.
Знайдіть його не залізничній станції.
Він на лаві спить без подушки
То у Жмеринці, то у Франції.
На останні гроші купує випивку,
Потім знову іде на станцію.
Завжди захоплюється скрипкою.
Часом – жінками і танцями.
Як зустрінете музиканта,
В капелюшку жовтому літньому
Не шкодуйте і дайте грошей
Він так хотів побувати у Відні!
Літо 2011 року
Пушественник в шляпе летней .
Найдите его на железнодорожной станции.
Он на лавке спит без билета
Может в Жмеринке, а может во Франции.
На последние деньги покупает выпивку,
Потом снова идет на станцию.
Всегда увлекается скрипкой,
А временами – женщинами и танцами.
Если вы музыканта встретите,
В шляпке желтой, нелепо летней,
Не жалейте и дайте денег -
Он так хотел побывать в Вене!
***
Автострадою – і на місяць!
Попри райдужні світлофори.
Після всіх перевірок на міцність
Час дає мені трошки фори.
Потім, як завершаться перегони,
Після безлічі перемог,
Я, дивлячись на місяць з балкону,
Буду згадувати дорожній смог.
Літо, 2011 року
***
Я хотела бы быть такой сильной.
Я ведь пишу для тебя, ты рад?
Но на строчках сегодня иней,
Но слова не становятся в ряд.
***
Знаешь, я хочу тебе снится.
Но все обыкновенно до рвоты:
Ведучие новостей улыбаются мне печально -
Им тоже опять не спится,
опять книжки и тот самый чайник.
Я думаю о тебе с понедельника до субботы.
Кто-то сказал, что любые встречи не случайны.
Я влюбилась в тебя нечаянно.
onyachna (offline)