Я лише метеор, що згорів у твоїй атмосфері.
Як та зірка потухша на широких теренах душі.
Це властиво лиш тільки моїй чудернацькій манері,
Десь опівночі з чашкою кави писати вірші.
Я не геній, і Всесвіт ще зовсім не знає про мене,
Я не вчений і зовсім не хочу цього звання.
Та у грудях щось б'ється нестримне й шалене,
Що примушує встати й крокувати щодня.
Вимираючий вид на цій відчайдушній планеті.
Одинокий романтик, що вірить у вічність буття,
Що шукає кохання, загублене десь в інтернеті
І опікшись не раз, все ж чекає на це почуття.
Я не ангел, не демон, а просто людина,
Що ненавидить зиму і холодний дотик руки.
Для когось-звичайна, для когось- єдина,
Що пускає у космос свої незвичайні думки.