Не знаю,що сталось зо мной,
До смерті своє пливу,
У вир я пливу і море
Все чекає мої кістки,
На скелі сидить одинока,
Дівчина,що чеше все коси,
І пісні співає вона,
Так і плаче моя душа
Руки білі,обличя бліде,
І виразні блакитнії очі,
Червоні мов кров вуста,
І невидим рум"ян на щоках,
Волося мов сонце злоте,
Постать струнка її видна,
Високого зросту вона,
Закохався в неї і я,
Намагаюсь я підпливсти
Щоб почути її пісні,
Бо вона-у очах ідеал,
Але знаю я-все це обман,
Бо це німфа розлючена світом,
Що світ покарав за красу,
Покохала вона молодого
Моряка й поплатилась вона,
Її прокляло рідне село,
І подружки відвернулись,
Односельці кричали їй відьма,
А коханий утік вдалечінь,
І не витримав гніту того,
Вона кинулась з гори,
Де була притока Рейна,
Де були ліси і гаї,
С того часу вона їх карає
Таємницю свою зберіга,
Я попався в її тенета,
Прощавай,я іду з Лореляй