Примарні коні у тумані
Йшли до обсмиканих копиць
І їли, їли
І, захланні,
Пили, пили з моїх криниць.
І відганяв їх уві сні я
І лунко хльоскав батогом.
Вони ж,
Неначе знавісніли,
Іржали й бігали кругом.
І це була уже облога,
Така —
Що хоч тікати пріч.
Чого їм треба від малого?
Він знову хлипа цілу ніч...
Щоб ріс у відчаї?
В безсиллі
Ламав батіг, росою брів
І побивався на розкриллі
Своїх придуманих лугів?
І в сни вертався — дивні, давні,
Безсонячну здолавши путь?
І гарні коні,
І примарні —
А все жеруть! Жеруть. Жеруть...