жінки
яких обожнював
не набивалися у коханки
а брали за серце
і краяли
наче до столу буханку
тримали
тримаючись обіч
не опліч
і не за плечима
стріляли очима
нечасто
невиразно
і без причини
зникали назавжди
з’являлися настом
на місці пропажі
веснили обличчям підсніжним
окутаним у макіяж
і
мій сон розпускали
нічними нитками
в’язали розмови
вино заплітали винозно у кров
і
ховались у слово
лишали себе
здригатись непрошено в зморшках
на згадку
про згублений час
про сковзання панчіх
і шалашну кімнатку
вони не лягали
лише прилягали
неначе краватка
коли відшивали
тоді пришивались
медовому татку
то погляд ховали при зустрічі
никли в гордині торішній
то просто минали
долішню губу прикусивши поспішно
і думали певно
який цей пройдисвіт
безгрішно-безбожний
та й хто він такий
з такими іти за край світу не можна
не можна
не треба
навіщо міняти нагріте
на хвищі
і сміх вигинався веселкою
певність за кроками нищив
мене пригубляли
а так випивали
тілесні потоки
мов карму води
що набралася кави
із нутрощів моки
у вуличні вузлики стягнуте
крутиться серце-шарманка
жінками
божницями ночі
з очима
бійницями ранку
4 Грудня 2012