Чому я досі тебе пам’ятаю?
Чому живеш ти у душі моїй?
Так боляче стає, коли тебе згадаю,
Проте безмежний я у вдячності своїй.
Чому прийшла ти до мого життя?
Що в ньому так привабило тебе?
«У ньому відтепер є сенс мого буття» -
Сказала подрузі, побачивши мене.
Багато там чого було між нами,
І пристрасть, і кохання, і сварки.
Позаздрили б усі ті світські дами,
Бо сила наших почуттів робила скрізь дірки.
Нам байдуже було, що скажуть люди,
Нас захопив могутній океан.
Не зчулися, а заздрість вже усюди,
І не дістався дому бідний Магеллан.
Минув вже рік, і я сиджу у «Панорамі».
Чекаю іншу, але згадую тебе.
Дивлюся я крізь скло в віконній рамі,
І бачу вулицю, людей… себе…