Осінній екзистенціоналізм,
Що пахне кавою і цигарками,
Вселився на бездонну вічність у мої вірші,
Мені вже не летіти за зірками,
Нестися вниз, у прірву, у безодню,
І гаснути як той бездушний згусток газу,
Вслід за дощами линути в чужі світи,
Не втратити б лиш те, що не підвладне часу.
Вже попільничка повна і пусті пляшки,
Душа лягає стрічками в блокноті...
Поети двадцять першого століття
Не вміють зупинятись на мажорній ноті,
Поети - зголоднілі діти книг,
Анорексичні привиди старих аристократів,
Зізнайтеся: чи ви часом не з тих
Самотніх, ніжних, п'яних, незавзятих?
Ні, не безумці, діти лірики та й годі,
В дешевих барах вічність проліта,
Не припинивши слідувати моді,
Ми все ж замкнулись у своїх світах,
Художник слова і митець пера,
Собою буду вічно я гордитись,
Поет - ним неможливо стати,
Ним в цьому світі можна тільки народитись.