Здригається тіло, мурашки по шкірі
Покрився мій берег туманом колючим
Дивлюся на себе, яка я невміла
Розсипався зАмок пісочком сипучим
Коли будувала, чом камінь не брала
Не те, що важким був, чи дуже великим
Пісок мені хвиля під ноги прислала
Так легко ліпилось на березі дикім
Він вийшов високим, просторим і світлим
З колонами, двориком зразу при вході
Таким він був гарним, таким мені милим
Та хтось наступив на мозолик природі,
Бо небо суцільними хмарами вкрилось,
Ще й громом сварилось та грало вогнями
А потім, рясною водою полилось
І зАмок осів та й поплив з ручаями
Нема вже і слІду від вЕличі тої,
Що я із піску... із піску будувала
Лиш руки втомились, жалЮ час не гоїть
А я про це знала... що так буде - знала!
Світлина Володимира