Сором’язливість торкає кінчика носа,
По щічках солодким рум’янцем біжить,
Така вже беззахисна, ніжна і боса,
Що таким створінням требА дорожить.
Вона хутко стрибає під лагідність ковдри,
Й визирає сріблястим сяйвом очей,
Зупиняє години на сонячні кадри,
І так кожну з проведених разом ночей.
На ціпочках вранці, щоб не збудити,
Сніданок до ліжка, дві чашечки кави…
Чи можна щось краще собі уявити,
Ніж аромати любовной вистави?