Люблю просто гуляти вулицями міста.
Особливо, коли ніч обнімається з дощем.
Я йду, а на парасольку падають краплі та листя,
І думки мої в’ються диким зеленим плющем.
У ці моменти, я мрію про все нездійснене:
Про кар’єру чудову, про світле майбутнє,
Про дівчину гарну, обличчя її усміхнене,
Про долю, у котрій все сильне й могутнє.
А місто, тим часом, дарує мені подорожніх,
Таких же замріяних, вільних у вальсі краплин,
Ображених світом, але, в середині, справжніх,
Просто людей, забувших про часу плин.
Ми знаємо, містом сирим блукати не вихід,
Але злива і ніч кличуть нас знову і знов.
Ми встаємо, ми тікаєм від світських бесід,
І хоч на годину звільняємось від світу оков.