Згоріли каштани - стоять кароокі,
а поряд тополі високі; калюжі -
небесні ворота дощі відкривають.
Це так то яскравеє сонечко гасне?
Гора - кам’яна, хвороблива уява
змиває осінні дощі на долівку,
не змита косметика молодість зрадить.
Це так недописані вірші бринять?
А сльози – перлини по білих одежах
змивають з плечей обіцянки любові;
незвідані очі, портрети, герої.
Отак помирають позбавлені щастя?
А півсірника не зігріє колодязь;
розчинені вікна, солома, незгода,
брунькові колиски весни. Пам’ятаю,
Що так колосилося жито під небом.
Було говорили й молилися мудрі,
вони пам’ятають весну молодою
і вже покидають акваріум часу.
Дощі заливають небесні ворота.; ; ;