Вона біжить вулицею
І на неї
падає дощ
Вона прислухається
до кожного
кроку вітру
Їй варто лише повірити,
Що світ сповнен радості й прощ
Але йому просто немає куди їх діти
Їй варто лише
Послухати крики і,власне,
відкрити рота
Але вона йде
Поміж сотні доріг і стежок
Але вона йде
І за нею біжить непогода
І тільки Джа
Може знати про
той, ще святий, бережок
Її ходьба непомітна
і в тому вбачає
свій шарм
Вона п'є горілку
і палить кубинський
тютюн
Між сотень розкурвлених
і перегвалтованих дам
Проходить вона. І грає
похоронний ноктюрн.
Вона усміхнеться щиро
Шкода, що немає лиця
Шкода, що глухі каліки
здатні розслухати ноти
Вона іде. До останнього йде вінця
Дивися світе, як зникає остання врода.