Тріпоче в небі золоте волосся -
зимовий зорепад! Відлуння вічного!
Зневірившись в коханні чи у відчаї?..
Про падаючу зірку мрію досі.
Бентежну - хвилювання колисати.
Омріяну - де Місяць славнозвісний?!.
Спокусливу... Невже мені запізно
затаєне бажання загадати.
Впаде до ніг повільно, як в безодню.
Загасне, зблідне, щезне, мов бездолля.
І присуд, бо ж на те і Божа воля,
віддарок і надія на сьогодні.
Все буде інакше. Не зразу, не вмить.
То що ж в сподіванні так душу ятрить?..