Із білих стін я чую тихий шепіт ,
Він мучає мене не перший рік.
Уважно дивлячись,я підіймаю регіт,
Голос сказав , щоб я змовчав навік.
Мене закрили в камері дуже давно,
Кажуть,що з часом ті пігулки допоможуть.
Я кожен день проводжу дивлячись в вікно,
З думками , що людину вбити можуть.
Ось,із кутка вилазить та істота,
Що не дає спокійно жити другий рік.
Від її вигяду вертається нудота,
Це через неї опинився тут торік.
Та хтось іде,не можу більш писати,
Інакше заберуть усе що в мене є,
Тобто цей лист,можливість описати,
Те,що я бачу,поки час пливе.