Я памятаю, колись між нами було,
відверте та щире, безмежне кохання.
Але все! Воно назавжди пішло,
під критики гучні та людські аплодування.
Після розлуки я звик до важких ударів долі,
навіть іноді сам не помічаю їх.
На болючі рани сам я досипаю солі,
і сльози течуть із очей моїх!
Душа болить і серце завмирає,
бо ми стали один одному чужі!
Вона кохає! Але цього не знає,
ми увіковічнились на соначному тлі!
Моє серце незабаром зірветься від думок,
від брехні і невідвертого кохання.
Я себе питаю, чому хочу дістатись до зірок?
Але натомість отримую лише одні страждання.
В нашім житті лише чорні плями,
і це правда, це не відкриття!
А я кохаю, кохаю до нестями,
однак з цим коханням не буде майбуття.