Стояла темна ніч, мов дно колодязя,
Сивіли одинокі магістралі,
І сонми сонних душ недосконалих,
Летіли в прірву сна на швидкім потязі...
І Київ поглинала мертва тиша,
Ковтала поспіхом, на совість незважаючи,
Х*ярив сніг, і то було вражаюче,
І небо хтось у ясні зорі вишив...
І так спокійно... сумно і безлюдно,
Неначе бог тобі шось каже пошепки,
Мов ясна відповідь на всі неясні пошуки,
І геть було не страшно абсолютно...
І в тій красі ледь вирізнялись рухи,
Пливли два силуети кораблями,
І в темряві похмурій, мов дві плями,
Зливаючись, трималися за руки...
© Паша Броський