У вечірніх сутінках в полоні журби,
Тихо хвилі шепталися з листям верби,
Місяць високо в небі рушника вишивав,
Нитки кришталеві з зірок витягав.
Павутинками срібла він узори снував,
Тіні чорної ночі рушником затуляв,
Наче з казки в дитинстві, зачарований ліс,
Над вертушками сосен саме місяць завис.
Далі світла смужка на човнику білому,
Вже ковзала по лузі в тумані сірому,
Тихо гралася з вітром, з росою в траві,
І нарешті з'явилася з очерету, в воді.
Місячна доріжка, сонця срібна тінь,
У ній дня і ночі сплівся передзвін,
Юності сопрано, зрілості баси,
Відтворили хвилі минуло часи.
Стежку в пам’ять протопчу над водою,
Мовчки ніч всю просиджу під вербою,
Я у спогадах живу - в мріях літаю,
А сьогодні із зорею літо проводжаю.
Фото з інтернета