Мої сни -- на повтор. Ти сьогодні наснився засмученим.
Я в очах прочитала відчай. Ти сказав мені: "не питай".
Ми мовчки стояли у парку; до безсилля життям замучені,
до безтями обоє закохані: може, в Осінь. А може, в літа.
Пам'ятаю, тремтіли руки. Я схилилась вперед несміливо,
щоб чолом доторкнутись чола твого, i згоріти у цім теплі.
Ноги ніби вросли в асфальт. На мене падала, падала злива
раніше пізнаної ніжності... Хтось стріляв у нас поглядом. Плі!
А нам байдуже, просто байдуже; ми всотали у себе Мить.
-- Я так радий тебе тут бачити!
-- Стільки часу від тебе -- ні слова!..
Пригадалась та сама Осінь, коли ми ще були дітьми...
Ти сказав, тобі треба йти. Прокидаюсь. І все, DREAMS OVER.