БІЛЬ
Анні Корнієнко
Чи здається,чи геть наснилось:
Защеміло серце,забилось.
Похилились хліби нескошені,
Посіріли ниви незрошені.
Чом не гріє вже ясне сонечко?
Смуток дивиться у віконечко.
Наче зболена,зламана гілонька,
Гасне зіронька, в'яне квітонька.
А була ж колись русокосою,
А була ж колись дзвінкоголосою.
Ясноока, з несивими скронями.
Обіймала Землю долонями,
Задивлялась в очі коханого,
Не робила людям поганого.
Дарувала слово незборене,
Віддавала серце нескорене.
Де ж взялася ця люта віхола?!
Сивиною коси завіяла...
Заблукала в небі лебідонька...
Гасне зіронька!
В'яне квітонька!
Оксана Середа
***
Не журися, Оксано, не слід,
Сумувать передчасно доволі.
І хоча я покину цей світ -
Моя зірка не згасне ніколи.
У далеких незнаних світах
Все проходить небесним порядком.
Згаслі зорі в прийдешніх віках
Випромінюють світло нащадкам.
Мене ваблять далекі світи,
Нерозгадані міфи про Вічність
І серпневі зіркові дощі,
Що дарують захоплення й ніжність.
З нетрів чорних космічних дірок,
Щоб осяяти душу людини,
Світло згаслих далеких зірок
Іще тисячу літ до нас линуть...
грудень 2012