він зрадив тебе з тридцятирічною адвокаткою,
якоюсь соскою, що носила йому в офіс мандарини.
а ти захлиналась сльозами: «то все не його провина...»
ну, звісно, він просто замилувався її адвокатською маткою,
він просто забув, що у вас собака, дім і дитина.
твоя східна кров все кипіла, але була схильна вибачить,
якби та облуплена шмара сама не набрала твій номер.
і світ розвалився під цей підлий встидлий говір,
тремтіли щелепи і ноги, ходили ходором вилиці,
смерділо із слухавки так, що не вивести й хлором.
хотілось тікати із хати, із міста, з цієї країни й планети,
спалити ваш дім, що купили разом лиш п’ять місяців тому.
у тебе вже й злоби не було, лише гіркота і вселенська втома.
в валізу – білизну, шкарпетки, джинси і пару светрів.
тобі тридцять шість. ти самотня. із сином. без дому.