Я вмерла Настею!
Вони забрали все. Те чисте , світле, юне, непорочне...
Чого ж тепер дивує вас лице великої Хюррем?
Хіба інакше можна...
Коли черства душа, то в ній вже не знайти і крихти співчуття.
Кохання... Та ні, не перше.
Перше... Воно горіло в муках, топилося в сльозах, допоки не злетіло
ангелом Господнім кудись далеко, може й до зірок.
Коли замість коханого обличчя, я бачила неситість у очах тих хто продав
мене і того хто купив.
І те що коїться тепер... не знаю й як назвати.
Я надто сповнена життям, щоб після всього відпустити в вічність той
промінець, що заставляє битись серце.
А діти...Хоч крИхітка тої Настуні... І дарма, що віри другої вони.
Бо тільки так я можу жити й думати, що без кохання не було б дітей.
Невже це значить що кохаю вдруге... І кого?! Султана Сулеймана.
Милий Боже! Позапліталися думки. Я мушу жити! I не просто так, а бути
вище над тим місивом, що називається гаремом.
А розуму і волі у мене стане. Я покажУ всім, - Хто така Хюррем!
І голови покотяться ворожі, як то колись... котились голови моїх братів під
вашими кривавими мечами.
Маленька жінка. Сильна, як країна! Нескорена, квітуча Україна
http://www.friendland.biz/t767-topic