боятись спіймати в овалах
чужих перехожих й афіш
одного обличчя завали,
що зводять всі звуки у тиш.
ночима цей привід страшніший,
з очей твоїх змиє блакить,
але хочеш ще сміливіше
побачити це, хоч на мить.
у слизові сам і пускаєш
потоки солоних страждань,
по вінах минуле ганяєш,
усі поцілунки і брань.
та годі вже стукати в двері,
де твій не чекали прихід,
достатньо польотів до стелі
й падіння до полу. цей хід
безглуздий, без всякого змісту,
вмирати хотів ти не так.
ти був непотрібним в цим місті,
воно не любило твій смак