Вітер обіймає вересневу даль,
Ніжно, не квапливо, вже знімає шаль,
Грає срібнолистий, літо виряджа,
Ось і зарясніли золотом жита.
І стрімким барвінком падають до ніг,
Верби і тополі, як без ліку літ.
І в палкім чеканні, у чужих серцях,
Я сто раз озвуся в трепетних очах.
Буду я зорею у чужих світах,
Сіяти, мов осінь, сонце у вінках,
Розливать джерела чистої води,
Щоб до тебе, Земле, ще не раз прийти!