На березі стояла Половчиха,
Нерухома, як та гора.
Може трапилось в неї лихо
Та надія її догора.
Ноги збиті камінням до крові,
Та і руки вже замерза
То є символ палкої любові,
Що сильніша, ніж та гроза
Сильний вітер їй шарпає одяг,
Сильні хвилі мочать коліна,
Чи прийде з її мрією потяг?
Чи дарма вона Бога молила?
Її очі втомили сльози,
Все чекає вона чоловіка.
Немов тіло все б’ють лози,
Біль душевний мучить довіку.
Сильна жінка була Половчиха,
І стерпіла жорстокі страждання!
Дочекалась вона чоловіка,
І журбу замінило кохання!