Вулиці топить гаряча вечірня грізаль,
Довкола бароко холодного листопаду,
З вітром прокралась знайома осіння печаль,
Як не писати під місячну тьмяну лампаду?
Двері позаду, так манить завіконний фон,
Відлунням століть проведе кам’яна бруківка,
Забувши про час погодній заїв грамофон -
В набридлих повторах стерта дощова платівка.
У вухах класика, чи смуток гітарних струн,
Влитись без межі у відчай повільного блюзу,
Доповнить картину чорний зловісний крикун,
Пробудить від сну захололу похмуру музу.
Крокувати дзеркалами байдужих калюж,
Одним із героїв драми вечірнього міста,
Камінь поклала до мільйонів невинних душ,
Безлика осіння тінь - примарна, жорстока, чиста.