СУД
Щось мене не радують - сонце і маї,
Замотали здирники з фірми ДПІ!
То ходили зранку – наберуть, розбудять,
А то вже і з вечора – нагребуть і судять!
Судять за копійку, судять за усмішку,
Вигрібають гроші і все тишком-нишком!
І так тяжко друзі – жити в цій незмозі,
Не живеш - існуєш, як ведмідь в барлозі!
Але тому краще – він живе у лісі,
Я ж, неначе в льосі, наче миша в стрісі!
Скаржитись нікому - не найдеш в державі,
Не живеш – проходиш, по судовій справі!
Пишеш заперечення, пишеш апеляції,
Рідко яка справонька не дійде касації!
Судді не приховують – ми себе збагачуїм,
Ми не виправдовуєм – ми, лиш звинувачуїм!
А якщо не хочете, щоб вас звинувачувать,
Друзі, знайте істину – треба нас збагачувать!
І не бійтесь людоньки, нас не пограбують,
Мантію не скинуть, ноги не роззують!
Ми навік захищені, ми ж і недоторкані,
Правдолюбці в Україні майже всі приборкані!
Навіть сам пан Президент в справи не втручається,
З недоторканим судом він не сперечається!
Що ж, хохли, робити нам, правду де шукати,
Скільки горя з цим судом треба ще зазнати?
Щоб піднятися з колін, спину щоб розправити,
Щоб вони боялись нас, щоб мозги їм вправити?
Григорій Трудний 8 серпня 2011 року.