Вона сиділа в ресторані сама ,
Тримаючи недопитий бокал вина,
А за вікном була люта зима,
Вона сиділа в ресторані сумна.
Тримала в руках якісь листи,
Пошарпані вже,не нові,
Нікому не могла про них розповісти
Там була біль, у кожному написаному слові.
А може їй душа боліла,
За всі несказані слова!
Чи любила його?так,до безтями любила
Але зараз чомусь по щоці сльоза.
Тієї зими він просто пішов.
Невідомо куди, невідомо чому
Вона питала себе «Невже не любов?»
Її серце розривалось від болі в ту зиму.
Вона божеволіла від цього кохання.
Не могла його хоча б на мить забути,
Вона кожен день писала листи,так охайно
Та їх не відправляла - минулого не повернути
І кожен день вона його чекала,
Надіялась,що хтось постукає у двері,
Але далеко в глибині душі прекрасно знала:
«кохання залишилось тільки на папері»
І знову прийшла зима,
Притягнувши за собою спогади.
Вона сиділа з листами в ресторані сама ,
Читаючи їх, вона сиділа сумна.