Там ревучий реве і вмиваються
росами схили,
а підніжжя гори сповива словоплин
молитов,
там висока душа у святій благодаті
спочила,
і на чатах стоять споконвічні Добро
і Любов.
Крізь тумани облуд на долоні
безмежної шани
сяє мудра й пророча Тарасова
світла зоря,
на Чернечій горі Україні загоює
рани
незапроданство духу і правда її
Кобзаря.
Павутинки років ледь гойдаються
на видноколі,
свіжим вітром живим застережливо віє
здаля:
вчіться кожного дня так, як треба
для щастя і волі,
бо стомилась чекати месій українська
земля…