На финишной прямой (Павел Хмара,
Прощайтесь загодя:
мёртвые не прощаются!
Спектакль окончен. Сыграны все роли.
Осталось поклониться и уйти
Туда, где нет ни радости, ни боли,
Откуда в жизнь отрезаны пути.
Я покидаю вас, конец затеям.
Театр житейских действий позади.
Здесь зрителем я был и лицедеем,
И сердце билось здесь в моей груди.
Здесь видел я и доброту, и подлость,
Здесь я прошел сквозь рай и соловки,
Здесь испытал я и любовь, и гордость,
И здесь же отирал с лица плевки.
Всё это было здорово, конечно,
Но я кончаю дни свои в нытье,
Поскольку жизнь, как ни крутись, — конечна,
И надо уходить в небытие.
Пока ещё листок стишком мараю,
Но... слышу звук шагов. Она в пути.
Она идёт за мной. Я вымираю.
Финита, …ля, комедия. Почти.
НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ (вільний переклад П.Голубкова)
Прощайтеся заздалегідь:
мертві не прощаються!
Кінець виставі. Зіграні всі ролі.
Лишилося вклонитися й піти
Туди, де вже ні радості, ні болю,
Звідки в життя відрізані путі.
Я покидаю вас, кінець затіям.
Бувай, театр усіх життя інтриг.
Тут глядачем я був і лицедієм,
І серце в грудях билося моїх.
Тут бачив я і доброту, і підлість,
Тут я пройшов крізь рай і Соловки,
Тут відчував я і любов, і милість,
З обличчя тут же обтирав плювки.
Так, це було все здорово, звичайно,
Та дні свої в нитті кінчаю я,
Як не крутись, життя – не безкінечне,
І треба, мабуть, йти у небуття.
Поки аркуш ще віршиком мараю,
Та ... чую кроків звук. Вона йде вже.
Вона за мною йде. Я вимираю.
Фініта, …ля, комедія. МайжЕ.