А час біжить, летить, швидко збігає…
І знову спогади в тобі живуть.
Бо кожен в серці щось святе тримає
І це йде завжди з нами в кожну путь.
Ми пам’ятаємо всіх рідних,
Адже вони – усе для нас!
Як ми робили з себе сильних
Під час тривог або образ.
Ми пам’ятаєм очі мами,
Як ми пробачення просили.
Той дощ осінній під ногами,
Який пробуджував в нас сили.
І першу двійку пам’ятаєм,
І подругу свою. Одну.
А ще, як весело чекаєм
Таку привітну й лагідну весну.
У серці носимо перше кохання –
Усе життя воно нас зігріває.
І згадуємо ми свої бажання,
Емоції, які ми відчуваєм.
Ще пам’ятаємо сльози пролиті,
І книжку, що колись зачарувала.
Та й носимо в собі всі щастя миті,
Що вчителька колись тобі казала.
А також рідну Батьківщину.
Вона прекрасна, і вона одна.
І квіти у садку, свою калину…
Завжди зворушує вона!
Своє село. Улюблене і рідне,
Куточок кожен знаєш ти у ньому.
Воно усім хто завітав туди привітне.
З любов’ю згадуєш стежинку ти додому.
В душі у кожного своє щось, серцю миле
І тільки ти це зможеш зрозуміти.
Адже ці речі надають нам крила
Ці спогади усе життя носити.