І
Якась безмежна в завірюхи мірка:
куріє щедро снігом за вікном.
До мишенят в затишну теплу нірку
вночі забіг погрітись змерзлий гном.
Струсив старанно з комірця сніжинки
і задрімав безжурно, а проте
чи знайде він тепер свою стежинку?
Її ж до ранку зовсім замете…
ІІ
Іскристі руна снігових отар
куйовдить вітер, дмухає сердито.
А навпростець повз вистуджений яр
біжить стежинка, сріблом оповита.
Блукає в повню там самотній Лель,
любов шукає журно серед ночі,
і витинанки на шибках осель
у письмена складаються пророчі.
Там серед слів, солодких та гірких,
живе на стрісі полохливий спомин,
і неслухняні кидає зірки
на вкритий снігом охололий комин.
Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44
Метель так бесконечна в эту пору:
Швыряет щедро снегом за окном.
К мышатам ночью в тепленькую нору
залез погреться замерзавший гном.
Стряхнул с воротничка он все снежинки
И задремал беспечно так, но вот
Найдет ли он теперь свою тропинку?
К утру ее же напрочь заметет...
ІІ
Руно искрится снеговых отар,
Ветер руно то треплет так сердито.
А напрямик, сквозь выстуженный яр,
Бежит тропинка, серебром укрыта.
Блуждает в полнолунье грустный Лель,
Ищет любовь свою метельной ночью,
И вытынанки на окон стекле
Ему рисуют письмена пророчьи.
А среди слов, про радость и беду,
Живет на крыше столь пугливый вспомин,
Бросая непослушную звезду
На стылый, занесенный снегом комин.